Українська мова понад століття була під забороною. Валуєвський циркуляр, Емський указ і сталінські постанови - усе це мало одну мету: змусити народ забути рідне слово. За книжки чи вистави українською карали конфіскаціями, арештами й навіть розстрілами.
Як саме забороняли українську мову, чим це аргументували і які були практичні санкції проти видавців, учителів, акторів і інтелігенції, розповідає РБК-Україна.
Валуєвський циркуляр (1863)
Що це. Таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Петра Валуєва (30 липня 1863). Забороняв друк "малоросійською" навчальних, науково-популярних та релігійних книжок.
Художні твори формально не забороняли, але проходження цензури різко ускладнили. Офіційна теза - "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може".
Чому видали (офіційні мотиви). Реакція імперії на Січневе повстання 1863 року і на спроби друкувати Євангеліє українською (справа Пилипа Морачевського). Влада трактувала український рух як політичну загрозу.
Як карали:
- превентивна цензура - заборони та "зарізання" рукописів
- конфіскації накладів і заборона видань
- персональні переслідування діячів громад (арешти активістів громадівського руху у 1860-х).
Емський указ (1876) і доповнення 1881-1888
Що це. Акт імператора Олександра II, підписаний у німецькому бальнеокурорті Бад-Емс (18/30 травня 1876).
Фактично це була повна заборона українського друку (книг, брошур), заборона ввезення українських видань із-за кордону, сценічних вистав, публічних читань та викладання українською. Пізніше заборони деталізували й розширювали (зокрема, на сцену та освітню сферу).
Як це мотивували. "Українофільство" трактували як політичну небезпеку та "польську інтригу"; держава декларувала необхідність єдності імперії.
Як карали:
- конфіскації та недопуск до друку - відмови в цензурних дозволах, вилучення накладів
- заборона театру й пісень українською (на підвладних територіях - спеціальні заборони генерал-губернаторів)
- поліцейський нагляд і адміністративні висилки - зокрема, вислання з України Михайла Драгоманова та Павла Чубинського
- закриття/замороження видань та осередків
Кінець 19 - початок 20 століття: точкові заборони та обмеження
1880 рік. Продовження заборон і розпоряджень на місцях (театральні вистави, офіційне діловодство тощо).
1905 рік. Революція частково пом’якшила цензуру, але практика заборон і контролю зберігалася (дозволи/заборони для видань, сцен, курсів).
1914 рік - на тлі війни. Заборона української преси та відзначень (ювілей Шевченка), посилення русифікаційних заходів.
Санкції - закриття газет, арешти активістів, заборона мітингів і читань.
1920 роки. Короткий перервний період українізації - і згортання
Після утвердження радянської влади почалися кампанії "коренізації/українізації" - розширення сфери української в освіті та установах.
Наприкінці 1920-х - різкий розворот до згортання, ліквідація організацій і наступ на інтелігенцію.
Механізми тиску - ліквідація інституцій, звільнення, арешти у справах про "націоналізм".
1932-1933 роки. Злам політики та нівеляція української норми
Постанови ЦК ВКП(б)/РНК СРСР 1932-1933 згортають українізацію; 1933 - кардинальний перегляд українського правопису ("зближення" з російською), політичне таврування "націоналістичних викривлень".
Санкції - чистки у вишах і Наркомосі (народних комісаріатах), арешти мовознавців/письменників, самогубство Миколи Скрипника на тлі цькування.
1937-1938 роки. Великий терор і "Розстріляне Відродження"
Знищення покоління українських митців та науковців: Курбас, Куліш, Зеров, Підмогильний та ін. Масові вироки "трійок" НКВС - табори, а потім розстріли (зокрема в урочищі Сандармох, 27.10-4.11.1937).
Покарання: арешт за "антирадянську агітацію/націоналізм", табори ВТТ, страта.
1938 рік. Обов’язкова російська в школах СРСР
Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік" (1938) - російська стає обов’язковою в усіх школах, що системно звужує сферу української.
Не "кримінальне" покарання, але інституційний тиск - мовні "порушення" трактували як дисциплінарні проступки для вчителів/директорів, а культурний опір легко підпадав під політичні статті (антирадянська агітація).
Як це впливало на життя українців
Заборони української мови були не лише проблемою для письменників чи інтелігенції. Вони торкалися й простих людей - селян, учителів, студентів, акторів, робітників. Для багатьох рідна мова ставала "клеймом неблагонадійності".
У школі та повсякденні
Учнів карали за українську мову - змушували писати твори російською, приниженням чи зниженням оцінок.
Учителів, які продовжували викладати українською, могли звільнити й навіть віддати під суд за "націоналістичний ухил".
Селяни на ярмарках чи в побуті наражалися на поліційні переслідування за виконання українських пісень або організацію аматорських вистав.
В армії та на службі солдати й чиновники мусили переходити на російську, інакше це вважали "неповагою до імперії".
На початку XX століття українську часто прирівнювали до прояву нелояльності. Тож селяни й робітники, які читали газети чи книжки рідною мовою, могли отримати обшук або виклик до поліції за "підозрілу" мову.
Найгірші випадки покарань
Заслання. Павло Чубинський, автор гімну, був висланий за українську культурну діяльність; подібних справ - сотні.
"Розстріляне Відродження". Сотні українських митців, науковців і вчителів стратили 1937–1938 рр. (Курбас, Куліш, Зеров та ін.).
Звичайні селяни та робітники - найчастіше отримували табори (5-10 років) за зберігання українських книжок, спів пісень чи публічні висловлювання українською.
Вас також може зацікавити:
- Як останній гетьман України поклав початок сучасної української держави
- На фоні яких подій Україна проголосила про свою незалежність
- Чому Україна була змушена віддати свою ядерну зброю
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Інститут історії України НАНУ, Енциклопедія українознавства, Український інститут національної пам’яті, BBC Україна, Радіо Свобода.
