0432news

Головне:

• Чому Ізраїль атакував Сирію?
• Чим завершився конфлікт з Іраном?
• Як іранська влада "зализує рани"?
• Що відбувається з ізраїльською операцією в Секторі Газа?
• Чи можливий стабільний мир на Близькому Сході?

І місяця не минуло після закінчення 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном, а на Близькому Сході – нове загострення. 16 липня ізраїльські ВВС завдали ударів по низці об'єктів на півдні Сирії, а також по столиці країни – Дамаску.

До таких дій Ізраїль вдався, аби захистити друзів – одну з етнорелігійних меншин, яка проживає на півночі Ізраїлю та на півдні Сирії. У неділю, 13 липня, через незначний інцидент там розпочалися збройні сутички між друзами та місцевими кочовими племенами. Останніх підтримали проурядові сили. Далі розгорнулися запеклі бої, внаслідок яких загинуло щонайменше 100 осіб. Хоча від друзьких лідерів уже почали звучати заяви про деескалацію.

Від повалення режиму Асада минуло менше року, тож нова влада Сирії ще не навела ладу в країні. В ході громадянської війни по всій країні виникли десятки збройних груп, які досі не підкоряються центральному уряду. Одна з них, власне, і розпочала сутички з друзами.

Всі ці події ставлять під велике питання нормалізацію відносин Ізраїлю та Сирії, яка тільки-но розпочалася. З іншого боку, це чергова ілюстрація того, наскільки крихким є мир в регіоні. Та якщо винести ситуацію в Сирії за дужки, наразі спокій на Близькому Сході ближче, ніж будь-коли за останні роки. Принаймні, хоч на деякий період. Виграти битву, але не війну

В ході 12-денної війни Ізраїль, за підтримки США, здобув беззаперечну перемогу над Іраном, сходяться на думці опитані РБК-Україна експерти. Було знищено або серйозно пошкоджено більшість ядерних об'єктів Ірану. Крім того, розгромлено шиїтську "Вісь спротиву", яку вибудував Іран, аби просувати свій вплив – цілу низку підконтрольних угруповань на території Сирії, Лівану та Ємену.

За словами військового експерта з Ізраїлю Давіда Шарпа, Іран зазнав поразки, в тому числі і репутаційної – але це не розгром.

"Військові можливості значно зменшилися, але це не означає, що у Ірану прямо зараз немає чим атакувати Ізраїль. Іран може атакувати Ізраїль балістичними ракетами, може безпілотниками, і робити це відносно інтенсивно. Іран програв лише битву у війні, яка продовжується", - зазначив виданню Давід Шарп.

Наслідки ізраїльського удару по Дамаску 16 липня (фото: Getty Images)

Водночас постає питання щодо цілей, які Ізраїль і Сполучені Штати ставили, але до кінця не досягли в ході війни, сказав РБК-Україна експерт-міжнародник, сходознавець Євген Добряк.

"Це питання забезпечення безпеки і сталого розвитку в регіоні. Це і до кінця не зруйнована ракетна програма Ірану, хоча вона зазнала достатньо серйозних руйнувань. Ми поки що не бачимо чіткої позиції Ірану щодо припинення фінансування і підтримки проксі-груп ("Вісі спротиву" - ред.)", - зазначив Добряк.

Зрештою, головним ідеологічним стовпом іранського режиму поки що залишається знищення Ізраїлю. Та й сам режим Ісламської республіки в Ірані зберігся, хоча ізраїльське керівництво закликало іранське населення до повалення влади.

До певної міри стримуючим фактором тут виступили Штати. Одразу після удару по підземних ядерних об'єктах Ірану президент США Дональд Трамп заявив про закінчення війни. Іран зализує рани

В ході війни Ізраїль знищив значну частину військового командування Ірану, але не атакував політичне керівництво. Воно зазнало репутаційних втрат, але ризики для режиму всередині країни мінімальні, сказав РБК-Україна іранський політолог, який проживає у Берліні, Амір Чахакі. Хоча, відчуженість влади і народу все більше зростає.

Попри те, що "знищення сіоністського режиму" є одним зі стовпів іранської зовнішньої політики, населення країни ця проблема мало хвилює. За словами Чахакі, серед частини радикально налаштованого населення знищення військової верхівки було сприйнято навіть позитивно – як прелюдія до зміни режиму. Але загалом іранці були більше заклопотані збереженням власного життя та добробуту.

На думку Чахакі, Ізраїль здійснив стратегічну помилку, звертаючись до іранського народу із закликом повалити владу. Зокрема, його апеляції до історичної спадщини та згадування Кіра Великого зустріли з нерозумінням, з огляду на гордий менталітет іранців. Також в ході ізраїльських ударів загинули і цивільні громадяни.

"Коли йде війна, ви вбиваєте військових керівників і закликаєте до повалення влади, то таким чином ви даєте аргументи силам безпеки, щоб про будь-який рух говорити – вони від Нетаньяху", - сказав виданню Чахакі.

Водночас іранське керівництво докладає зусиль, аби поправити своє міжнародне становище. Для цього воно відновило переговори зі США щодо ядерної програми. Слід нагадати, що вони тривали і до ударів Ізраїлю, але в ході війни стали на паузу.

Анонімний представник адміністрації Трампа заявив Washington Post, що Іран готовий до угоди щодо ядерної програми, попри попередні атаки США та Ізраїлю.

Джерела видання War on the Rocks зазначають, що Тегеран готовий повернутися до рівня збагачення урану, передбаченого угодою 2015 року – на рівні 3,67% для цивільних цілей, за умови зняття санкцій і впровадження посиленого моніторингу МАГАТЕ.

Проблема в тому, що свого часу саме Трамп вийшов з цієї угоди, називаючи її поганою. Відповідно, цього разу президенту США доведеться пояснювати, чому він пристане на такі умови. Тож адміністрація Трампа наполягає на "нульовому збагаченні" урану Іраном як невід’ємній умові угоди. А це є червоною лінією вже для Ірану.

Спеціальний посланець Трампа по Близькому Сходу Стівен Віткофф зазначив, що переговори можуть відбутися "дуже скоро, протягом наступного тижня чи близько того". Своєю чергою, міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що Іран готовий до переговорів, але лише за умови гарантій, що нові атаки не повторяться.

За словами Аміра Чахакі, Іран розуміє, у якому вразливому становищі знаходиться, і тому готовий йти на угоду, але існують нюанси всередині країни.

"Іран шукає шлях якось красиво прийняти умови Америки, щоб якимось чином пояснити це ультраправим в Ірані. Вони є меншістю, але є десь 15-20% іранців, які хотіли бачити тріумф Хаменеї (Верховного лідера Ірану - ред.), як раніше, коли Іран дотримувався стратегії порогової держави", - сказав Амір Чахакі.

Ця стратегія передбачає, що Іран не створював ядерну зброю, але постійно тримав цю опцію "на столі", аби здобувати для себе ті чи інші бонуси на міжнародній арені. Чи зникла загроза з боку Ірану

"Сьогодні Іран навряд чи з власної ініціативи захоче завдати несподіваного удару по Ізраїлю. Тобто це виключати не можна, але це було б явно не за військовою логікою. Серед іншого тому, що Іран зазнав важкого удару, його ППО виявилася абсолютно неспроможною проти ізраїльської авіації", - зазначив Давід Шарп.

За його словами, Ірану зараз потрібно відновити свої оборонні можливості, і при цьому ще й виправити помилки, через які протиповітряна оборона виявилася неефективною. Це довготривале і дороге завдання, а головне – не зовсім зрозуміло, як саме потрібно виправляти вразливості ППО. Давід Шарп припускає, що Іран може взяти тактичну паузу у протистоянні з Ізраїлем, приміром, до кінця каденції Трампа.

Іранські військові на параді (фото: Getty Images)

Додатковим стримуючим чинником для Ірану є послаблення союзних Ірану організацій в Лівані, Іраку та Ємені. Ще минулого року Ізраїль знищив керівництво та значну частку військового потенціалу Хезболли і ХАМАС. Крім того, в Сирії впав орієнтований на Іран режим Башара Асада. Наразі хоч якась небезпека існує хіба що з боку єменських хуситів, які час від часу запускають ракети по Ізраїлю. Імовірно, загроза з цього напрямку буде актуальною і надалі.

Крім того, хусити атакують судна, що проходять через Червоне море, а це створює труднощі для міжнародної торгівлі. Втім, це проблема не лише Ізраїлю, тож для її вирішення можливо залучити інші країни.

Разом з тим, не варто виключати, що Іран спробує організувати теракти проти громадян чи дипломатичних установ Ізраїлю в інших країнах. Таке вже траплялося в минулому. Слід згадати підрив Ізраїльського культурного центру в Буенос-Айресі 1994-го чи підрив автобуса з ізраїльськими туристами в Болгарії 2012-го.

В цій ситуації все залежить від підходу, який обере Ізраїль відносно Ірану. В Єрусалимі готові до поновлення ударів, проте, ймовірно, вдадуться до таких кроків, коли відновлення іранської ракетної і ядерної програм знову значно просунеться.

"Судячи з усього, Ізраїль по дрібницях не розмінюватиметься, щоб атакувати Іран за якусь дрібну спробу. Іран це не ХАМАС і не "Хезболла", коли можна на щоденній основі ліквідувати їхніх бойовиків", - сказав Шарп.

Крім того, в Ізраїлю є низка інших завдань. Приміром, потрібно відновити власні розвідувальні спроможності всередині Ірану, адже в ході 12-денної війни частина ізраїльської мережі була "засвічена". Розширення "угод Авраама"

Допомогти Ізраїлю у стримуванні іранського впливу міг би альянс з іншими країнами Близького Сходу. Крок в цьому напрямку відбувся ще під час першої каденції Трампа та за його активного посередництва. У 2020 році Ізраїль підписав серію двосторонніх угод про нормалізацію відносин із Об'єднаними арабськими еміратами, Бахрейном, Суданом та Марокко. Домовленості отримали назву "угод Авраама" на честь біблійного патріарха, який вважається спільним прабатьком юдеїв, християн і мусульман. Назва відображає ідею історичної та духовної єдності між цими народами та прагнення до миру.

Арабських сусідів Ірану, так само як Ізраїль, давно непокоїть його ядерна програма, відповідно, в ході 12-денної війни вони не стали на бік Тегерану.

Міністр закордонних справ Об'єднаних Арабських Еміратів шейх Абдалла бін Заїд та міністр закордонних справ Ізраїлю Гідеон Саар (фото: Getty images)

"В принципі, непублічно арабські країни були дуже зацікавлені тому, щоб з одного боку була зруйнована ядерна програма Ірану, а з іншого боку, щоб були достатньо серйозно послаблені іранські проксі-групи в регіоні", – сказав РБК-Україна Євген Добряк.

Тому мова йде про розширення "угод Авраама" на ще декілька країн.

"Якщо це вдасться, це повністю змінить карту Близького Сходу і змінить становище Ізраїлю на Близькому Сході. Якщо цей процес піде, Ізраїль буде оточений – якщо не дружніми, то точно не ворожими країнами", – сказав у інтерв'ю РБК-Україна посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський.

Найближче до цього донедавна була Сирія. Після падіння режиму Башара Асада нова влада країни докладає зусиль, аби вивести країну з міжнародної ізоляції, а теперішній президент Сирії Ахмед Аш-Шараа веде комунікацію із цілою низкою регіональних лідерів, і серед них – з Ізраїлем. Проте нинішня ескалація через проблему з друзами, імовірно, пригальмує переговори.

Нормалізація відносин Ізраїлю з Ліваном також непроста. Перш за все, тому що в політичній системі країни важливу роль відіграє проіранське угруповання "Хезболла". Це не лише воєнізована організація, а й політична партія, що опирається на шиїтську громаду Лівану.

Нарешті, є перспективи встановлення дипломатичних відносин між Ізраїлем та Саудівською Аравією – однією з найбільших економічних потуг регіону. Ескалація із Сирією також негативно вплине на цей трек, але визначальною для Саудівської Аравії є інша проблема.

"Спілкування між саудитами і ізраїльтянами є достатньо продуктивне і вже давнє, але формалізувати питання трошки складно, тому що одна з вимог Саудівської Аравії для того, щоб вона приєдналася до "угод Авраама" і створила в регіоні зону стабільності і сталого розвитку, – це, звичайно, розв'язання палестинського питання", – сказав виданню Добряк. Боротьба за Газу

Починаючи з кінця 2023 року, Ізраїль веде бойові дії в Секторі Газа. Операція там розпочалася у відповідь на теракт бойовиків ХАМАС проти єврейської держави та захоплення заручників. За цей час вдалося знищити більшість військових лідерів угруповання та значну частку бойовиків. Разом з тим, ХАМАС до кінця не розгромлено.

Керівництво Ізраїлю ставить перед собою мету – ХАМАС не повинен бути присутній в Секторі Газа як організована військова структура. За цих умов Ізраїль навіть готовий піти на певний компроміс.

"З нашого погляду є два завдання, які не змінювалися після того, як ми розпочали цю операцію – звільнення всіх заручників і припинення влади ХАМАС в Секторі Газа. Якщо вдасться домовитися за цими двома пунктами – то в принципі ми готові на угоду за умови, що ХАМАС не контролюватиме Сектор Газа і що Сектор Газа не становитиме загрози для Ізраїлю", – сказав виданню посол Міхаель Бродський.

Зі свого боку, ХАМАС готові відмовитися від політичної влади, але ключовим для угруповання є збереження саме військової потуги. Тож на почесну капітуляцію – із роззброєнням бойового та еміграцією політичного крила – ХАМАС не готовий піти. Фактично, щодо цього зараз тривають переговори в Катарі за посередництва США. Однак прогрес у них мінімальний. ХАМАС досить успішно використовує свій єдиний козир – бойовики все ще утримують близько 20 живих ізраїльських заручників.

"Переконати ХАМАС в тому, що йому варто піти хоча б на почесну капітуляцію, можуть лише активні дії та готовність йти до кінця (щодо розгрому угруповання - ред.). Або ми зіткнемося з чимось несподіваним", - зазначив виданню Шарп.

Та поки що експерт не бачить такої готовності з боку ізраїльського уряду. Серед іншого, тут велику роль відіграє вже згадане питання заручників. Далеко не все ізраїльське суспільство підтримує ідею взяти Сектор Газа під повний контроль, навіть тимчасово. Крім того, правляча парламентська коаліція є доволі різношерстною і може в будь-який момент розвалитися.

Армія Ізраїлю поблизу Сектора Газа (фото: Getty images)

До всього, у частині ізраїльського суспільства поширена думка, що прем'єр-міністру Ізраїлю Беньяміну Нетаньяху невигідне закінчення історії з ХАМАС, адже після цього йому доведеться нести відповідальність за провал 7 жовтня, який призвів до наймасовішого теракту в історії Ізраїлю, а також відбиватися у суді від цілої низки корупційних справ.

Зрештою, досі немає чіткої відповіді – що робити із Сектором Газа після знищення бойового крила ХАМАС – не лише в Секторі Газа, а й на іншій палестинській території – Західному березі річки Йордан, де зберігається влада досить лояльної до Ізраїлю Палестинської національної адміністрації. Навіть серед місцевого населення далеко не всі задоволені ПНА.

Так, 6 липня група з п'яти провідних шейхів району Хеврон направила уряду Ізраїлю листа, в якому висловила бажання відокремитися від Палестинської автономії і створити в Хевроні емірат і приєднатися до "угод Авраама". Практична реалізація цього плану ще не розпочалася, але в такому випадку може виникнути ціла низка нових проблем.

"Тут дуже багато складних питань. Чи буде це вигідно, чи не буде це вигідно, можливо, створення якогось емірату під контролем Ізраїлю, як вони пропонують, можливо, це якось би стабілізувало ситуацію, але ж є багато сил, які будуть виступати проти цього – і внутрішніх, і зовнішніх", - зазначив Євген Добряк.

Додаткового імпульсу переговорам з ХАМАС можуть надати США, звісно, з певними обмеженнями.

"По-перше, Штати можуть дати зрозуміти ХАМАС, що Ізраїль має зелене світло діяти далі. Сполучені Штати можуть натиснути на Катар, який є важливим інструментом впливу на ХАМАС. Він певною мірою спонсор ХАМАС. В Катарі знаходяться глави ХАМАС і так далі", – сказав виданню Шарп.

Втім, з Катаром теж не все так просто. Цей емірат і сам має важелі впливу на американський політикум – через бізнес-зв'язки з оточенням президента США.

***

Загалом, нинішня ситуація на Близькому Сході нагадує картковий будиночок. Нещодавно збудований, він ніби тримається, але всередині є багато точок напруги, кожна з яких зрештою може призвести до обвалу всієї конструкції. Не кажучи вже про зовнішні сили, які постійно вносять хаос.

Ситуацію значною мірою рятує те, що більшість лідерів регіону звикли діяти в таких умовах протягом десятиліть, а це так чи інакше розвиває навички гнучкості. Відкрита збройна конфронтація там, де це можливо, та підкилимні дипломатичні ігри в інших випадках раніше дозволяли не допускати виходу ситуації з-під контролю. Це стосується і Ізраїлю, І Ірану, і арабських країн. Водночас події в регіоні розвиваються дуже динамічно, тож нові конфлікти, напевно, неминучі.

При написанні матеріалу використовувались заяви ізраїльських та іранських політиків, публікації Washington Post, War on the Rocks, CNN, Times of Israel, Tehran Times, Al-Monitor, коментарі Міхаеля Бродського, Давіда Шарпа, Аміра Чахакі та Євгена Добряка.