Вінничанка Надія Сироватко добровільно пішла на службу у медичну роту. Вдома на неї чекають троє синів, яких доглядає і виховує чоловік
- Мати трьох дітей служить у медичній роті 21-ї окремої механізованої бригади.
- Розповідь про вінничанку поширили у Фейсбуці на сторінці бригади.
- Хто вона і чому вирішила йти у ЗСУ?
Понад пів року Надія Сироватко служить у медичній роті 21-ї бригади. Нині вона санітарка евакуаційного відділення. Вдома на неї чекають найрідніші люди — троє синів і чоловік.
Коли журналіст «20 хвилин» запитав Надію, як так, що чоловік вдома, а вона на службі, жінка відповіла мало не з образою. Сказала, що у чоловіка є такий само обов’язок у вихованні дітей, як і в неї. Ще сказала, що упевнена в тому, що чоловік справиться з хлопцями.
До речі, її чоловік Володимир уже відслужив у ЗСУ 2,5 роки після того, як почалася велика війна. Раніше виконував бойові завдання в АТО.
— Всі троє наших синів нині входять у підлітковий вік, — розповідає пані Надія. — Тому їм більше потрібен тато. Ми домовилися з Володимиром, що він повернеться, а я піду замість нього.
«Я тут, щоб діти знали: своє треба захищати»
Найстарший син Сироватків Артем, середульший Максим, наймолодший Миколка. Їхній тато обіцяв після АТО більше не воювати. Але коли почалася велика війна, Володимир сказав дружині: «Ти ж розумієш, я не можу залишатися вдома».
Надія з трьома дітьми, як і багато інших жінок, поїхала за кордон. Рік провели далеко від дому спершу в одній країні, потім перебралися в іншу. Мама вирішила, що мають повернутися додому. Її хлопці змусили задуматися. Ось як вона розповіла про це в інтерв’ю, яке є на Фейсбук-сторінці 21-ї бригади.
— Діти сказали, що не хочуть повертатися в Україну, бо їм тут подобається, — згадує пані Надія. — Мене це дуже налякало. Ми тоді з чоловіком спілкувалися в соцмережі. Говорили, який тоді сенс захищати країну, куди не хочуть повертатися твої діти і не хочуть там жити. Я подумала: якщо зараз не покажеш дітям, коли в тебе забирають щось своє, а ти в цей час не захищаєш його, а переходиш на іншу стежку, тобто віддаєш своє, то що буде далі. Якщо ми подамо їм такий приклад, то як буде далі в навчанні, дружбі, коханні, кар’єрі.
Щоб розповісти все це дітям, витратила багато часу, аби вони зрозуміли,
Наймолодший Миколка запитував: «Мамо, а там будуть знов стріляти? Мені знов будуть снитися погані сни?».
Кажу йому: «Котику, щоб це припинилося, там наш тато і ми не можемо бути окремо, бо ми одна сім’я».
Тоді остаточно зрозуміла, що у хлопців такий вік, що їм зараз потрібен тато. Пояснила чоловікові, що далі у вихованні все має бути за ним. Тому повинен повернутися. Він звільнився за сімейними обставинами, у нас троє дітей, а через три місяці після того пішла я.
Дрон вибухнув поруч з медичним авто
— На службі мені запропонували показати, що я можу, — продовжує розповідь пані Надія. — Познайомили з пані Катериною, вона супер професійна медсестра у нашій медичній роті. Я попросила її, щоб взяла мене в учні. Протягом двох тижнів я навчилася ставити катетери, крапельниці, робити уколи, перев’язки.
Якось поверталися із стабілізаційного пункту у госпіталь. Їхали дорогою життя. Побратим каже: «Добре, що дощ накрапає, у таку погоду дрони не літають». Думаю, значить все гаразд. Їдемо далі. І тут раптом відчуваю, як машину кинуло, вуха заклало, щось посипалося. Запитую, це що у нас колесо лопнуло? Чую у відповідь: «Яке колесо! Дрон!»,
Під час розмови пані Надія уточнила, що дрон вибухнув поруч з їхнім медичним авто.
На службі у неї є сувенір, який нагадує про своїх хлопців. Це — чашка з підписами дітей і чоловіка. Вона, як нагадування про те, що все буде добре. Якщо не сьогодні, то трохи згодом, тільки для цього треба докластися.
На запитання, що спонукає жінок, у яких є діти, йти до війська, Надія знову повторює: «Я тут, щоб мої діти знали, що своє треба захищати…».
