Чи знали ви, що 64% працівників корпорації АТБ – це жінки віком від 17 до 68 років. Сильні, рішучі і сміливі. Вони не є публічними особами, не ведуть активно соцмережі, але щодня ухвалюють рішення, від яких залежить добробут, а іноді й життя тисяч людей. Це наші жінки АТБ, які насправді керуються не тільки кабінетними протоколами, а серцем і власною сміливістю бути лідеркою тут і зараз. І сьогодні я хочу поділитися з вами історіями Тетяни, Людмили та Марини. Це історії керівниць великих магазинів АТБ із прифронтових регіонів. Вони – жінки, які не лише встояли, а й стали опорою для інших. І для мене честь говорити про цих жінок і працювати разом з ними у такі надскладні для всіх часи.
Керування магазинами під час війни – це постійна готовність до змін. Тетяна, Марина та Людмила впоралися тоді, коли постачання зривалися, зв’язку і світла не було, приміщення обстрілювалися, а люди все ще стояли у чергах з надією. Наші колеги миттєво приймали рішення, координували великі команди, а головне – в умовах хаосу зберігали спокій і підтримували не лише весь колектив магазину, а й цілі райони.
Для жінок АТБ, які керують магазинами у прифронтових регіонах, бути лідеркою – не про статус. Це насамперед про внутрішнє рішення не здаватися і бути сильною.
Тетяни Кузьмич – керівниця одного з магазинів у Херсоні. Працювати в АТБ вона прийшла у 2010-му. А далі були роки наполегливої праці, розвитку і кар’єрного зростання. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна керувала одним із найбільших АТБ в місті. Її магазин опинився в самому епіцентрі – під щоденними обстрілами, а згодом – в окупації.
«Чи зламало це нас? Ні! Чи зробило сильнішими? Так!» – завжди говорить про ті часи Тетяна. І це не просто слова для неї. Це її досвід.
24 лютого, коли до магазину розгублено прийшли люди, Тетяна зрозуміла: вона повинна залишитися. Бути з командою. Бути прикладом. Бути не керівником на той час, а опорою і допомагати зберігати надію.
Тетяна ділиться, що лідерство для неї – це також про нестандартні рішення, які іноді можуть тебе саму лякати. А тому часто спрацьовує підхід: «заспокоїти», «пояснити», «показати на власному прикладі». Пригадує, в окупації вся команда і Херсон залишилися без зв’язку. Єдиною точкою, де ще ловив хоч якийсь сигнал, було… кладовище.
«Ніколи не думала, – каже Тетяна, – що буду шукати зв’язок серед мертвих. Що кладовище стане для нас переговорним пунктом і місцем відправлення листів». І додає: потрібно завжди розширювати власні кордони і рамки, бути стійкою до викликів і стресу.
Після звільнення Херсона магазин відкрився знову. Люди плакали, коли бачили українські продукти, улюблені товари. Бо це було не просто відкриття магазину. Це було повернення додому. Тетяна – не виняток. Каже, хотіла сльози приховати, все ж керівниця, лідерка. Але… хіба сльози – це слабкість?
Людмила Гур’єва з Харкова працює в АТБ вже 20 років. Сьогодні вона керує магазином у Салтівському районі міста, який найбільше обстрілюють росіяни. Її історія – про лідерство через підтримку. Коли почалася повномасштабна війна, люди масово залишали місто, особливо Салтівку. Усі переконували, що потрібно їхати, говорили про небезпеку. Людмила не приховувала: теж дуже боялася. Але відчула, що потрібна своїй команді.
Опору знайшла у щоденній роботі, яка стала чимось очікуваним, знайомим, за що вдавалося триматися морально. Людмила пригадує, повномасштабне вторгнення стерло кордони в команді (у хорошому сенсі), спростило субординацію. Бо в ті страшні дні ми були не керівниками і підлеглими, насамперед ми були людьми, які розділили страх, віру і пошуки свого місця в загальній боротьбі.
Магазин, яким керує Людмила, продовжував працювати до квітня 22-го року, попри постійні обстріли. Далі – тимчасове закриття і довге очікування. У березні минулого року магазин відкрився, це стало святом для всієї команди. Бо вдалося знову повернутися в рідні стіни.
Люда каже, що хороша лідерка – це максимально залучена лідерка. І тут не йдеться про мікроменеджмент чи контроль. Мова про те, щоб бути не попереду команди, а з командою. Людмила додає, що робота для неї – це частина життя. А повернення в магазин – це співпраця у дружній професійній родині. Людмила не приховує: має власний спосіб перевірки, чи справді вона хороший лідер. Каже: люблю відчувати зв’язок з людьми і чути від них «дякую».
Марина Циганок — регіональна керівниця АТБ в Харківській області. До повномасштабного вторгнення Марина відповідала за магазини на Луганщині. Але коли рідний Лисичанськ опинився в окупації, їй довелося покинути дім.
У травні 2022 року вона переїхала до Харкова – і взялася відновлювати наші об’єкти. Це були порожні приміщення, із ніби застиглим часом і тишею, яка боліла. Марині вдалося запалити людей, об’єднати. У цьому її суперсила. Разом з командою прибирали, виносили сміття, лагодили техніку – і відкривали магазини знову і знову.
Марина поділилася з нами цікавим спостереженням. Каже, щоб краще керувати, вона любить уповільнитися, зайнятися чимось дуже рутинним. Так часто буває: коли фізично працюєш – прибираєш уламки, ремонтуєш полички, всередині теж починає щось відновлюватися, з’являються нові ідеї.
Кожна жінка в команді Марини має власну історію і свою втрату. Але робота, підтримка одна одної, вміння вислухати створили простір, у якому знову з’явилася надія і ґрунт під ногами. Там, за вікном – вибухи і тривоги, а тут, у приміщенні АТБ – свої люди, знайома робота і жінки, яким вдалося створити сестринство.
***
Як компанія, ми розуміємо: жіноче лідерство – це наша суперсила. Саме тому ми інвестуємо в навчання, центри підтримки, відкриваємо нові можливості для зростання і намагаємося створити середовище, де кожна жінка може реалізувати себе – незалежно від посади чи регіону.
Бо лідерство – це слово-дія, слово-вибір, який ми робимо щодня. А жіноче лідерство – це не про конкуренцію, а про єдність та підтримку.
