Європа та США вимагали від Росії погодитися на 30-денне безумовне припинення вогню в Україні — план, підтриманий Дональдом Трампом і підкріплений погрозами санкцій. Але Путін не лише відкинув цю вимогу — він навіть не згадав її, запропонувавши натомість добре знайому ідею прямих переговорів у Стамбулі. І Трамп різко змінив риторику.
Про це пише CNN.
Ще у суботу лідери Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії зібралися в Києві, опублікували фото телефонної розмови з Трампом і заявили про його особисту підтримку мирного плану. Спеціальний представник США Кіт Келлог доєднався до заклику: Росія має погодитися на перемир’я. Але після заяви Путіна – усе змінилося.
Замість того, щоб наполягати на припиненні вогню, Трамп написав у Truth Social: “Путін не хоче припинення вогню”, і закликав Зеленського “провести зустріч зараз же”. Тим самим він фактично прийняв план Кремля.
Мовчання Вашингтона – удар по Києву
Поки Трамп мовчав, поки союзники США будували спільну позицію. Як тільки Путін виступив, Трамп змінив тон. Зеленському довелося робити складний і ризикований крок — особисто запропонувати Путіну зустріч у Стамбулі. Це надзвичайно чутливий жест для внутрішньої політики України, адже йдеться про переговори з людиною, яку звинувачують у воєнних злочинах.
У ніч після оголошення ініціативи щодо перемир’я Росія запустила по Україні 108 дронів, зокрема атакувавши Херсонщину, де під завалами опинилася 10-річна дитина.
Три ключові наслідки суботнього провалу
-
Путін знехтував вимогою про припинення вогню — і не отримав за це жодних миттєвих санкцій чи посилення військової підтримки України.
-
Він зміг нав’язати свою повістку — переговори у Стамбулі — як нову основу діалогу, хоча така ідея лунає з 2022 року.
-
Трамп прийняв позицію Кремля, зробивши її власною і не залишивши жодних обіцянок щодо реакції у разі провалу переговорів.
Зустріч у Стамбулі — не гарантія миру, а новий етап гри
Загроза нових санкцій проти Росії — це радше політичний сигнал, ніж реальний інструмент. Москва вже перебуває під потужним тиском, і у Заходу залишилось небагато засобів, які можна застосувати без шкоди для себе. У такій ситуації критичним стає питання: чи ризикне Європа завдати удару по Росії без підтримки США. Це може виставити союзників роз’єднаними — та навіть це, ймовірно, краще за порожні погрози.
Навіть якщо особиста зустріч у Стамбулі відбудеться, вона не обіцяє реального прориву. Між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним не існує довіри — лише глибока взаємна ворожість. Такий рівень емоційної напруги може лише загострити протистояння, а не зняти його.
Підключення до переговорів США у складі з держсекретарем Марко Рубіо та потенційною присутністю Дональда Трампа в регіоні створює ще більше питань. Надмірна залученість може нашкодити зовнішньополітичним відносинам Вашингтона по обидві сторони Атлантики. Тим часом Путін і далі уникає чіткої згоди навіть на сам факт зустрічі, зберігаючи ініціативу у власних руках.
Головна проблема, яку висвітлили останні дні, — Трамп не бачить, або не хоче бачити, що Росія просто виграє час. На фронті — нові наступальні дії під Покровськом. Європейська єдність виявилась короткочасною, а адміністрація США, схоже, не бажає вдаватися до рішучих кроків, які б викликали незадоволення Москви.
Навіть якщо зустріч у Стамбулі все ж відбудеться, її результат — не мир, не припинення вогню, а черговий дипломатичний спектакль. Реальні рішення знову відкладаються, як і момент істини для Трампа — чи долучиться він до тиску на Кремль разом із союзниками, чи знову спробує грати самостійно.