Поки на світовій політичній арені відбуваються незрозумілі “маневри”, українські військові продовжуть давати гідну відсіч агресору. Наші бійці виконують завдання, незважаючи на всі інформаційні вкиди, ворожі впливи та намагання опозиції отримати владу під час гарячої фази війни. В таких умовах, без зайвого пафосу, герої тримають рубежі під ворожими навалами, і їх не цікавлять зараз вибори та інші політичні міжусобиці. Вони, зціпивши зуби, день за днем продовжуть виконувати бойові завдання, бо не хочуть щоб в майбутньому гинули їх діти або жили під російським ярмом.
Чесно кажучи, до слів українського військового навіть додавати нічого не хочеться, мовою автора –
“В умовах того пізд…., котрий відбувається доповідаю:
Мені пох… хто і яке рішення прийме стосовно моєї країни. Поки весь світ спостерігає, Європа стурбована, а трамп грає в «хорошего руского» у мене є своя чітка позиція:
Ненавиджу пукіна і його рабське оточення, смерть ху*ла або розпад росії буде моїм найкращим святом, котре буду святкувати кожен рік.
Ніколи не пробачу рашистам. Не можливо забути загибель моїх побратимів, тисячі вбитих дітей, закатованих та вбитих сотен тисяч українців, зґвалтованих жінок, спалені вщент міста.
Навіть якщо світ нас кине, продовжу знищувати ворога поки буде зброя, БК або будь-які засоби. Якщо закінчиться зброя, буду робити все, щоб нищити все що пов’язано з «руским миром». Партизан, підпільник, повстанець тощо, називайте як заманеться. Будь який спротив скрізь та в будь якому місці.
Точно не буду жити в окупації, не буду жити в рашистському суспільстві.
Ще раз: ніколи не пробачу, не перестану нищити, всі зусилля на порятунок Української ідентичності, існування країни та збереження нації.
P.S. Єдине що мене демотивує та спонукає іноді все кинути, жити для себе та взагалі звалити з країни (а така можливість у мене завжди була і є) – це не пуйло зі своєю тупорилою війною і рашистами, не зовнішні труднощі а внутрішні, це розкол всередині країни. Суспільство, котре масово ведеться на іпсо та московиту пропаганду. Свої ж українці з відсутнім критичним мисленням, котрі на початку війни були як єдиний стрижень, а зараз максимально зрадойобські вчинки та срач між собою. За сотні років так нічому і не навчились. Не навчились бути єдиними, розраховувати виключно на себе. Не навчились задавати собі питання: «а що я зробив саме сьогодні» кожного дня, кожної години……
Не здамся, не звалю, ще вірю в людей.”
З огляду на сказане, може варто задуматись та нарешті консолідуватись перед обличчям ворога. Давайте дивитись правді в очі, ніхто не допоможе нам краще ніж ми самі!