Кирило Верес — командир батальйону “К-2” 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Герой України, повний лицар ордена Богдана Хмельницького, майор ЗСУ. У 2014 він почав свою війну з оборони Луганщини і зараз знову тримає її найгарячішу ділянку. Боєць, який не обіцяє швидкої та легкої перемоги.
Яку роботу жінки на війні роблять краще за чоловіків, чому повернення у кордони 1991 року може стати бомбою з годинниковим механізмом та як закінчиться війна — в інтерв’ю комбата Вереса журналістці ТСН Наталі Нагорній.
“Діти” Вереса
На запитання, чи стало взимку складніше воювати, військовий відповів “і так, і ні”: “Дещо складніше, але є багато своїх плюсів і мінусів. Наприклад, легше знаходити ворога, ворогу холодно, а моїм “дітям” не холодно”.
“Дітьми” Кирило називає своїх підопічних: “На роботі вони в мене “діти”. Я не знаю, чому так. Друга чи товариша можна розлюбити, можна перестати товаришувати, а сім’ю і країну не вибирають. Можна від всіх відхреститись, а від дітей ні. Найстаршій моїй “дитині” — 61 рік”.
Комбат пояснив, що за окремим клопотанням чоловікові продовжили граничний вік і відповідно контракт: “Але з одним нюансом. Контракт продовжується кожен рік і кожен рік він проходить ВЛК”.
Кирило розповідає, що в його батальйоні є і 20-річні хлопці, і 25-річні, але здебільшого — 35-37+.
“Я знаю деяких командирів батальйону, які вважають, що хлопці мають бути 21-22-річні. Це їхнє особисте право. Я вважаю, що здебільшого вік має бути 24-25+”, — каже військовий.
Він зазначив, що хоче воювати не кількістю, а якістю: “Мені не потрібно, щоб весь мій батальйон був повний гарячих голів, які будуть бігти і не мати страху. Це може бути якийсь відсоток, але здебільшого я хочу, щоб це були військовослужбовці, які розуміють, що вони роблять”.
Є командири, каже Кирило, яким подобається, що вони своїх людей стримують, бо ті постійно рвуться в бій: “Ми не штурмові підрозділи, ми не проводимо постійні контрактакувальні дії, як деякі бригади. Наш батальйон ніколи не славився контрнаступами. Ми завжди в обороні і у нас з цим добре виходить. Для цього є штурмові бригади. Мій батальйон завжди перекидають на важкі напрямки для стримування ворога. І ми навчилися це робити”.
Війна на Луганщині
Смуга ділянки фронту, яку тримає його батальйон, не змінилася, каже військовий. Це Сіверськ-Соледар, тобто Лиманський напрямок, зазначив він: “А якщо прямо сказати, це між Спірним та Білогорівкою. Ми охороняємо Лисичанський нафтопереробний завод. Раніше охороняли ТЕЦ, а тепер з ТЕЦа перепрофілювалися на нафтопереробний”.
Насправді смуга відповідальності дуже велика, додає військовий: “Це не секрет, бо і ворог знає мою смугу, і ми знаємо нашу смугу, і вся країна знає нашу смугу. Я скажу так. Ми тримали ще меншими силами ще більшу смугу відповідальності. Наш підрозділ не втратив ні метра території — за весь час на тих позиціях, які ми займали, ми нічого не втратили. Скрізь, куди ми заходили, ми тільки просувалися вперед”.
Однак, зауважив Кирило, були ділянки, де противник відкидав їх назад, але через якийсь час вони знову цю територію повертали.
“У нас вже в батальйоні з'явилася своя артилерія, свої танки. Немає тільки своєї справжньої авіації. Маленька авіація на пульті керування є, а такої немає. Для цього є інші хлопці. Вони з цим гарно справляються”, — прокоментував комбат.
Перші дрони
Військовий говорить, що відтоді, як у них з’явилися перші дрони, змінилося все. А на питання про те, що його команді вдалося побачити після їхньої появи, він назвав “живучість” військ.
“От живучість наших військ дуже збільшилась, особисто мого підрозділу збільшилась в рази. Вже можна було не ходити кілометри, а це насправді були кілометри. І на іншу сторону були виходи, люди не знали, ми не знали, куди йшли. Ми просто йшли, бо потрібно було йти робити засідки, робити якусь розвідку, дорозвідку. Це в 1000 разів полегшило наше життя”, — розповів комбат.
“Трошки змінилася політика. По-перше, дрони стали більш доступні. Раніше бригада за ротацію втрачала п'ятнадцять дронів. А бригада — це 4000 особового складу. Наш підрозділ теж втрачав, з них там п’ять-шість. Для одного батальйону це була непідйомна сума на той час. При тих заробітних платах, при тому всьому. Тепер завдяки країні і волонтерам це стало розхідним матеріалом”, — зауважив військовий.
На озброєнні у його команди зараз розвідувальні дрони-літаки, ударні дрони-літаки, каже Кирило: “Скажімо так, 80% того, що є на озброєнні в країні, мабуть, є в нашому підрозділі. Вдень ми працюємо FPV-дронами, дронами-камікадзе”.
“Вже можна говорити, що дронами-камікадзе, але зі скидами, щоб вони були багаторазові. Це раніше був там, скажімо так, секрет і ми з деякими постачальниками дронів домовлялися, що краще цього не розповідати, не виставляти відео, оскільки ворог також буде красти цю технологію, оскільки це просто повернеться проти нас”, — розповів комбат.
“Ми і так їх навчили всього, що в нас є. Ми навчили їх воювати, ми навчили їх використовувати дрони. Ще навчати їх в цьому випадку цієї тактики, було б неправильно, нечесно і непорядно. До цього ми такого не робили. Так що зараз ми використовуємо в день здебільшого дрони-камікадзе та FPV-дрони, а вночі використовуємо бомбери — це дуже великі дрони, які несуть на собі велику вагу — більше 10 кілограмів — на дуже велику дальність”, — додав він.
Дрони противника
У росіян щодо FPV-дронів зараз є перевага, говорить Кирило. Він називає дві причини: “Перша — у них по державних рельсах, я б назвав це так, цілий потяг їде і штампує ці дрони. По-друге, в них дуже велика перевага в FPV-дронах з нічними тепловізійними камерами. У нас з цим важко, тому що вони набагато дорожчі. Для нас це важко, але ми також до цього йдемо. Просто країні потрібен час перелаштуватися. Я казав ще 3 місяці тому, що дрони треба робити повним ходом. Але я, мабуть, казав надто тихо”.
“Наскільки росте використання дронів в бою і під час бою, так само прямо пропорційно росте і система РЕБу — протидії FPV-дронам ворога. За крайні 2 місяці наша країна в геометричній прогресії йде до цього. Я думаю, через місяць-два це питання вже буде закрите повністю майже для всіх. Наші хлопці будуть набагато захищеніші, ніж зараз. Скажімо так, зі 100% буде, думаю, 70”, — підкреслив комбат.
Також він розповів про те, як ворог постачає йому дрони: “У мене є керівник гармат. Бо є штатна артилерія батальйону, а є ще наші гармати. Так виходить, що ворог дуже часто через них літає, там близько 10-15 FPV-дронів за день. І хлопці просто почали їх збивати. Вони їх збили, а сапери їх розміновують. Десь близько десятка дронів за минулих кілька тижнів у нас додалося. Щоб було розуміння, це топові дрони, які там набагато дорожчі, ніж ті, що у нас є в більшості”.
Ворожа авіація
Завжди говорять про те, що російська авіація має велику перевагу, принаймні кількісну. Військовий це підтверджує: “Кількісну — так, а за якісну не скажу. За весь цей час в нашому підрозділі, якщо не помиляюсь, були мінімальні втрати від авіації. Я зараз можу трошки помилятись, але в мене 100-відсотково було 2 поранених хлопця і не пам'ятаю, чи був у мене один загиблий від авіації”.
“Я не можу сказати, що авіація РФ заважає життю нашого підрозділу, хоча ми під обстрілами дуже часто. Не можу сказати, що це якась панацея і її треба боятися. А нашу авіацію ми просто не викликаємо, у хлопців і так багато справ, якими вони займаються на інших смугах”, — наголосив комбат.
Жінки в батальйоні
“У мене є дівчата і дівчата дуже круті, але дві з них — це взагалі топ саме в бою. Є дівчата-медики, які роблять свою роботу на передовій, але є дівчата, які йдуть в бій майже кожного дня. Не в штурмові бої, але вони нищать ворога більше, чим, можливо, деякі штурмові підрозділи. Вони палять танки. В кожної на рахунку десь по п'ять-шість танків”, — розповів Кирило Верес.
“У дівчат ваги 45-50 кілограмів. Вони самі прийшли. Одна з них моя родичка. І вона також нищить ворога зі мною. Я на неї сварюсь більше всіх, бо я знаю її потенціал, знаю, що вона може”, — зауважив військовий.
“Я на роботі люблю, коли викладаються на 120%. Добре, хай не на 120, а на 90. Але не 10. Складно на початку, коли ти набагато сильніший за ворога в деяких речах і ти гарно вмієш робити те, що ти вмієш. Тож просто роби свою роботу, не роби нічого нового, зроби те, що ти вмієш, що в тобі закладене, на що в тебе є м'язова пам'ять. Ворог виїхав — ти його знищив”, — підкреслив він.
Комбат додав, що насправді це важко — кожен день робити одне й те саме. Але якщо сьогодні ворога не нищити, завтра його буде більше, більше і більше, вважає він.
“Насправді, якщо б кожен підрозділ нищив від 5 до 10 військовослужбовців за день, не втрачаючи своїх людей, а в мене це “дітей”, то війна, можливо, вже б і закінчилась”, — наголосив Кирило.
Він зауважив, що ніколи не говорив про гендерну рівність: “Я так ніколи не вважав. За особистим бажанням хай дівчата воюють. Я щось не бачив того командира, який сформував би штурмовий взвод жінок і відправив їх на штурм. І я в себе дівчат на штурм не відправляю”.
“Є дуже багато роботи, яку вони зроблять набагато краще, ніж хлопці. Наприклад, вони можуть бути операторами дронів. Дівчата іноді кращі в цьому в 100 разів. Вони педантичніші, точніші, краще виконують вказівки. Але це лише якщо вони тебе люблять і поважають. Бо якщо ні, то це бунт і саботаж. Вони не виконають завдання тільки за однієї умови — якщо це було неможливо. Або землетрус чи щось таке”, — каже комбат.
“Якщо дівчата хочуть ходити на штурм, я не кажу, що це погано. Я кажу, що в нашому підрозділі я вважаю це неправильним. Є набагато краща робота і більш ефективніша”, — додав він.
Підготовка до бою
“Найкраще відчуття, коли я знаю, що у мене буде бій через дві-три години і я до нього готуюся. По-перше, ми придумуємо якийсь план. Кожного дня він інший. Щодня потрібно хоча б чимось доповнювати, бо якщо ворог тебе атакує сьогодні і завтра, то завтра він зробить все для протидії і виправить всі свої помилки, які він допустив сьогодні. Потрібно завжди вводити якусь фішку”, — розповів Кирило.
Він чесно зізнався, що дуже поважає ворога і своїх людей вчить, що його не треба недооцінювати: “Навіть після бою не можна сказати, що вони були слабкі. Просто ми були сьогодні трохи кращі. Якщо так думати і кожного дня себе мотивувати і вводити щось нове, тоді є дуже великі шанси”.
“А хто казав, що буде легко? Хто повірив, що війна закінчиться цього літа? Я не вважав і не вважаю, що війна закінчиться завтра. Так, у Росії є великий бюджет, так, у них велика країна. По-перше, у них друга армія світу. Добре, не друга, а п’ята. Але ми не шоста і не сьома до цього були. Тому просто потрібно робити. Якщо в день нищити від п’яти до десяти, то вони закінчаться також дуже швидко”, — говорить комбат.
Повага до війська
“Від половини населення дуже велика повага. Можливо, так сталося, що зараз тренд любити армію і не можна сказати, що я армію не люблю, бо тебе закидають камінням. Але за що її не любити? Армія робить великі речі. Навіть якісь інциденти є не тільки в армії, це є в усьому світі”, — ділиться Кирило Верес.
Він каже, що після війни не буде військовим: “Для цього є молоді, перспективні. Я вже десять років воюю. Третину свого життя. Я люблю країну, я віддаю все, що в мене є. Але 20-30 років — ні. Хай служать і чатують далі інші, молоді”.
Пріоритети війни
Якщо піти правильним цивілізованим шляхом, не грабувати, не бути мразотою, то відбудується і країна, вважає комбат. Але потрібно відбудовувати країну, каже він, а не дороги, потрібно купувати дрони: “Мені асфальт не потрібен. Моєму підрозділу потрібні дрони”.
Окуповані 2014-го
“Якщо ми деокупуємо території 2014-го року, це буде атомна бомба. Люди, яким було по 10 років, коли війна почалася у 2014 році, зараз служать в армії ДНР. Які народилися у 2014, живуть 10 років з цими батьками, які зараз в армії з однією думкою — ненависть до України. Відсотків 70 так говорять”, — зазначив Кирило Верес.
Він вважає, що українських військових там зустрічати з квітами не будуть: “А якщо будуть всі зустрічати з квітами, всі скажуть “Слава Україні”, “ми вас так чекали”, це буде бомба з часовим таймером. Там вже в залежності від того, як наші компетентні органи спрацюють. Якщо б “ДНР/ЛНР” самі відмовилися від РФ, то було б все інакше”.
Мотивація ворога
Росіяни йдуть на чужу територію вбивати людей за гроші, говорить комбат: “Можливо, з десяти двоє вірять у священну війну проти України. І це тільки тому, що вони думають, що “ідейних” не б’ють. Є три категорії людей: ідейні — їх дуже мало, навіть якщо вони і їдуть до нас з ідеєю, але ми взяли одного такого в полон, у якого ідея закінчилась наступного дня після того, як він приїхав на територію Луганської області; дурні, які ідуть за гроші; мобілізовані, яких забрали і у них немає вибору”.
“Всі інші прекрасно розуміють куди і для чого вони йдуть та проти кого, якщо ідуть в наступ з криком “укроп, помри”. Тому жалості до ворога немає. Її і не було. Звідки їй взятися? Це ворог, який хоче вбити мене, мою сім’ю, захопити мою країну і жити в мене в домі. До того ж, в мене є робота як контрактника ЗСУ і мій обов’язок чоловіка — захищати країну”, — зауважив військовий.
Бойові нагороди
“Я ще ніколи не одягав всі свої нагороди, навіть Героя України ще жодного разу не одягав. Що може отримати військовослужбовець, у якого вже є три ордена Богдана Хмельницького і зірка Героя України? Другого Героя і орден За мужність. Завжди є над чим працювати. Нещодавно я отримав “Хрест бойових заслуг” від президента”, — розповів Кирило.
Оскільки підрозділ працює, каже він, нагороджують командира підрозділу і особовий склад: “Мені дуже приємно, коли їх нагороджує верховний головнокомандувач і не менш приємно, якщо з деяких причин їх нагороджую я. Я їм завжди кажу, за що ця нагорода конкретно, за який бій і за яку роботу.”
Щастя Вереса
На запитання про те, що для нього щастя, комбат відповів: “Коли від мого начальника медичного пункту немає жодного повідомлення, значить всі цілі і живі. Коли він мені не пише, це, мабуть, найприємніше. І коли мені ніхто не телефонує з вищого керівництва. У нас просто так ніколи не телефонують. Я не знаю іншого життя. Кожний воїн, який вже два роки воює, не знає іншого життя”.
Життя далеко від родини
Зараз його родина у безпеці, каже військовий: “Я вважаю, якщо воїн думає не про війну, а про все інше — про роботу, безпеку родину, то це не воїн. Людина тілом тут, а подумки там. А якщо він знає, що у нього все добре, всі у безпеці…”.
“На роботі я думаю про роботу. Вдома я думаю про роботу, але будучи з сім’єю. На війні я телефоную сім’ї десь раз на три-чотири дні. Буває і раз на тиждень, дивлячись, який це тиждень. Це я говорю за себе. Бійців я змушую телефонувати своїм родинам кожен день. Коли мені телефонують їхні батьки, то бійці не дуже раді. Тому їм краще це робити”, — розповів Кирило.
Він каже, що якщо воїн буде думати, як прогодувати сьогодні сім’ю, як підготувати дітей до школи чи університету, це буде не воїн. Через це, пояснює комбат, має бути соціальна захищеність військовослужбовця. А він має думати тільки про захист своєї країни і збереження свого життя.
Читайте провідні новини дня:
- Він втік з Росії і воює за Україну: боєць РДК “Івар” про те, що відбувалося в РФ на початку вторгнення
- Київ виділив із бюджету на ЗСУ лише 1%: скандал набирає обертів – Зеленський відреагував
- Мають бути на передовій, а не в Європі: Безугла зробила заяву про мобілізацію жінок (фото)
Військові в політиці
Якщо воїн любить та захищає свою країну і добре б’ється, це не значить, що він буде гарним політиком, зауважив комбат: “Але є багато воїнів з дуже великим бекграундом і розумом, які знають, що потрібно країні або хоча б будуть намагатися це зробити правильно. Такі дійсно потрібні. По-перше, ця людина захищає свою країну і вона готова забрати у ворога найцінніше — його життя. Такі люди і мають бути при владі”.
Як змінює війна
“Якщо мені буде 50, а син буде молодий, мабуть, йому доведеться йти воювати. Я не знаю, який у мене буде фізичний стан, якщо я ще 10 років воюватиму. Але хтось один з моєї сім’ї буде воювати. Мій фізичний стан змінився за ці роки в гірший бік. Менше часу є на себе, я набрав вагу. Фізичні чи розумові навантаження лише збільшуються. Я навіть не знаю, що легше — нести бетон чи думати, кому йти в бій”, — ділиться Кирило Верес.
Право військового
“В мене на шевроні написано: “През шаблі маєм право”. Для мене це означає, що той, хто воював, той має право. Воїн сам по собі без допомоги тилу дуже швидко закінчиться. Я б не сказав, що виграють війну Збройні сили України. Сили оборони. Хто плете сітки, робить окопні свічки, якими мої “діти” гріються вночі. Багато чого робиться. Хтось донатить мільйони, хтось збирає дрони. Якщо це від душі і це постійна робота, якщо люди цим живуть і переживають, цікавляться ситуацією на фронті, то це наша спільна перемога”, — зазначив комбат.
Виграємо чи програємо?
Якщо говорити про війну за всі фронти, то ми війну програємо, висловив свою думку військовий: “Я не знаю, де ми виграємо, не можу цього сказати. Ми виживаємо. Це різні речі — робити, щоб перемогти і робити, щоб не загинути. Ми, напевно, зараз більше ставимося до другого. У моєму підрозділі все добре, дай Боже, щоб так було у всіх. Але якщо говоримо в цілому про всю країну, я вважаю, що ми програємо”.
Зараз дуже важкий час для нас, каже він: “Бо ми думали, що влітку будемо в Криму. Дуже багато хто перестав цим жити. Деякі хлопці перестали хотіти йти до лав ЗСУ. Ми зараз бачимо все, що робиться на вулицях з ТЦК. Коментувати не буду. Я не за такі жорсткі методи. Такий воїн, якого до мене силоміць принесли, мабуть, мені не потрібен. Це не воїн. Я хочу, щоб в мій підрозділ люди йшли самі. Щоб вони знали, до кого і чому вони йдуть”.
“Я завжди повністю всю правду кажу особовому складу на 99%. Головне, що вони знають, що мені сказали і як мені наказали, що на нас чекає і навіть те, що я думаю, на нас чекає — найвірогідніший варіант і малоймовірний. Ілюзій немає — вони не питають в мене, чи завтра все буде добре. Буде тяжко. Я не хочу коментувати дії свого командування. Я йому довіряю. Не всім і не у всьому. Але своєму особисто довіряю”, — наголосив Кирило.
Що таке перемога?
“Що для кожного значить перемога? Це коли перестануть гинути мої люди. Якщо я казав рік тому, що перемога це коли закінчиться Російська Федерація, то я тоді був молодим і я не командував такою великою кількістю людей і не віддавав накази, кому йти в бій, а кому не йти. В мене тоді була група з 13 людей і я вважав, що ми будемо нищити ворога з ранку до ночі, “я танки гриз, як барбарис”. Але коли я став командиром, у мене цінності трохи змінилися”, — ділиться комбат.
“Звісно, коли закінчиться Російська Федерація, коли я буду знати, що вони далі 100 років на нас не нападуть, що не будуть воювати мої діти, це важливо. Але для мене особисто буде перемога, коли закінчиться війна і мій підрозділ не буде наражати себе на небезпеку кожного дня”, — наголосив військовий.
Варіанти закінчення війни
“У мене смуга відповідальності набагато менша, ніж вся Україна. Я поки не бачу варіантів перемоги. Завжди всі війни закінчуються перемовинами (зараз я буду ворогом усього народу). Навіть Друга світова закінчилася капітуляцією Німеччини. Але це були перемовини. На яких умовах — питання третє. Але я ще на пам’ятаю війни, коли хтось когось повністю знищив”, — вважає Кирило Верес.
Він додав, що могутній Ізраїль воює досі, але і там також будуть перемовини: “Якщо перемовин не буде, це, мабуть, буде перша країна, яка перемогла”.
Умови миру
“Умови можна ставити завжди. Але наскільки вони будуть прийнятні для нас. “Заберем Донбас и Крым”. Якою ціною? Є два типи людей: одні, які так говорять, сидячи на дивані, а інші — командири підрозділів, які воюють і будуть воювати до кінця”, — говорить військовий.
“Що краще — втратити лісосмугу шириною два-три метри чи навіть 100 метрів, або втратити батальйон з тисячі людей у цій лісосмузі? Хто мені відповість? В кожного командира є свій цвинтар. Наш підрозділ не втратив жодної території, але коли було потрібно, ми відступали для збереження особового складу з дозволу нашого керівництва”, — додав він.
Однак це була не панічна втеча, наголосив Кирило Верес: “Я виходив на командира бригади, командир бригади виходив на вище керівництво, я обгрунтовував йому, він обґрунтовував далі, мені давали наказ відступити на день-два. В цьому є сенс. Дуже складно відбивати. Якщо у нас закінчаться всі Збройні сили, Сили оборони, то через три дні у нас не стане країни”.
Як закінчиться війна?
“Мене набирає командир бригади і каже: “Комбат, закінчилася війна, збирай своє військо і йди на переформатування чи у відпустку”. Але я не знаю, як це бути. Я не знаю, в ролі кого я буду. Можливо, в мене вже буде не батальйон, а більше військове формування. Аби не менше”, — каже комбат.
Мрія про тишу
Кирило Верес говорить, що полювання не хоче взагалі, але від риболовлі не відмовився б.
“Позаймався б чимось з сином. Йому вже 10 років. Може років через п’ять мені доведеться в нічному клубі з ним займатись. Я хотів би проводити більше часу зі своєю родиною. Хотів би зібрати більшу частину свого підрозділу, своїх заступників і зробити якесь турне на 3-4 доби по Україні. Не по Луганщині, без радіостанцій, без бойових розпоряджень, без документацій. Просто як звичайні люди. Бо люди мають жити”, — ділиться військовий.
“Хочеться побути звичайною людиною, де тебе ніхто не знає, де ти можеш дозволити собі те, що не можеш дозволити тут. Хочеться побути в тиші”, — резюмував Кирило Верес.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: Як закінчиться війна? Відверте інтерв’ю з комбатом Вересом, який відповів на важливі питання
Читайте також: